Гимн Советской Украины
Слова П. Тычина и М. Бажана
Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт розквіла.
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи Україна, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
На завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот.
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи Україна, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
Ми славим трудом Батьківщину могутню,
Утверджуєм правду безсмертних ідей.
У світ комунізму - величне майбутнє
Нас Ленінська партія мудро веде.
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи Україна, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
Павло ТИЧИНА
Я УТВЕРЖДАЮСЬ
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
На українських нивах, на російських,
на білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.
Партія веде
Та нехай собі як знають
Божеволіють, конають, —
Нам своє робить:
Всіх панів до ’дної ями,
Буржуїв за буржуями
Будем, будем бить!
Будем, будем бить!
Адже це уже не дивно,
Що ми твердо, супротивно,
Владно устаєм.
Ми йдемо походом гідним, —
Всім пригнобленим і бідним
Руку подаєм!
Руку подаєм!
Оживляєм гори, води,
Вибудовуєм заводи,
Ростемо ж ми, гей! —
До пустель, каналу й річки
Наші славні п’ятирічки —
Мовби до дітей,
До своїх дітей.
Наша Армія Червона
Стереже свого кордона,
А в повітрі флот, —
Він і б’є, і сіє, й носить,
Він Республіку підносить
До нових висот!
До нових висот!
Проти мурів, проти молу
В нас бадьорість комсомолу —
Ще й підмога йде:
Збільшовиченої ери
Піонери, піонери —
Партія веде.
Партія веде.
Не на Рейні, не на Марні, —
В МТС пошлем друкарні —
Це ж у нас, у нас!
Ми тривожим стратосферу,
Атомне ядро і сферу —
О прекрасний час!
Неповторний час!
Неповторний, невмирущий...
Хто ж од нас у світі дужчий?
І з яких країн?
Ми плануєм творчі гони —
За колонами колони,
Та все ж як один!
Та все ж як один!
Тож нехай собі як знають
Божеволіють, конають, —
Нам своє робить:
Всіх панів до ’дної ями,
Буржуїв за буржуями
Будем, будем бить!
Будем, будем бить!
ПІСНЯ ТРАКТОРИСТКИ
ЯК ОЛЕСЯ КУЛИК ТІКАЛА НА КУРСИ 1930 Р.
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Літом я робила в полі,
а як всніжило тіль-тіль,
я товаришок питала,
поступала ув артіль.
Ой артіль моя "Трояндо",
маркізет, мадеполам!
Вишивала я узори
з тривогою пополам.
З тривогою - ой же смішно! -
з тривогою - ну й чудна! -
Тільки десь там загуркоче -
так і кинусь до вікна.
А воно й ніяк не смішно,
бо між наших вороних
повелися тії коні,
що вже знала я про них.
Не сінце вони смакують,
не траву і не овес,
а так ходять, як літають,
завертають в МТС.
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Тут моя упала голка,
вишитий узор ізблід...
Як не кинусь я в перерві -
та й собі скорій услід!
В МТС їх зустрічають,
сходяться керманичі,
друзями їх називають,
поплескують по плечі.
Я до трактора підходжу -
сонце ясне! світе мій!
Ой, як хочеться учитись,
щоб вести його самій!
Та пустіть же мене, мамо, -
Звідки в вас отеє зло?
Я ж на курси трактористів
у Попівку, у село.
Мати кажуть: бога бійся!
Я кажу: чого це ви?
Доки будуть мене мучить
ваші ряси та церкви!
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Мати кажуть: і не думай!
Я кажу: все 'дно втечу!
Раз я вранці рано встала,
що й ніхто мене не чув.
У самій лише хустині,
у благенькім пальтечку,
подалась я на Попівку
по веселому сніжку...
За Харківкою, за мостом,
у тумані, як вві сні,
доганяла я підводи -
не підводи, а пісні.
То виспівували хлопці -
високо ж та весело!
Що, курсантів не впізнала! -
Ми в Попівку, у село.
я дивлюсь - і аж не вірю -
все знайомі, все свої...
Сідай з нами, комсомолко,
та й поїдем, та й пої...
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Миргородська МТС
7.ХІІ.1933
|